Іван Франко у  польському контексті.

Чи може нині історична постать Івана Франка стати міцною сполукою трьох народностей: українців, поляків та євреїв, глибше розширити та збагатити кордони нашої мультикультурності та взаємного діалогу ? Очевидно, що Іван Франко все частіше стає для нас тим інструментом, завдяки якому, ми можемо вдало репрезентувати свою багатоетнічну культуру не лише  в українському, але й у європейському середовищі загалом.

Йдеться про експозицію польського маляра Пйотра Луціана, котрий розкрив  Івана Франка та його родичів у цікавому і нешаблонному власному баченні, вперше презентуючи  свій «Дрогобицький триптих. Українці.» у Нагуєвичах 28 травня в рамках першого міжнародного з’їзду архівістів та хранителів музею та міжнародної виставки «Посмертна маска вічно живого.» . Як тільки ми зустрілись з Пйотром у Нагуєвичах, він одразу показав мені одну з найцікавіших полотен своєї експозиції, акцентуючи увагу саме на ній. На чорному тлі Пйотр Луціан білими акриловими фарбами намалював Івана Франка, Бруно Шульца та  Юліуша Словацького.  Українець, єврей та поляк  на санях, запряжених кіньми, жартуючи і сперечаючись у жагучому філософському-художньому дискурсі в’їжджають у село,  на таблиці якого написано «Нагуєвичі.» Сам Пйотр пояснює свою  власну візію цих трьох культур дещо наївним, утопічним баченням планети довірливих, відважних людей, на якій різні нації  та інші різні групи живуть «один з одним» тоді як поняття «різний», «інший» асоціюється не зі страхом, а з надією. «Саме тому, – говорить Пйотр Луціан, – ми заїхали до самого осердя «Дрогобицького триптиху. Українці», де під час третьої полеміки своє власне художнє кредо розвинув герой цієї виставки.»

Взагалі проект «Дрогобицький триптих» польського художника обмежується не лише виставкою у Нагуєвичах, це радше цикл концептуальної діяльності у результаті якої було створено дві частини «Дрогобицького триптиху». Перший цикл мав назву «Маски листопадової смерті» котрий ще давніше був реалізований у дрогобицькій хоральній синагозі, а згодом у Католицькому університеті в Любліні. Другий  називався – «Король дух», що також був втілений у Дрогобичі у каплиці старого римо-католицького цвинтаря. І власне над третім циклом, який отримав промовисту назву «Українці» як говорить сам Пйотр думав майже рік.

«Поринувши у свої  відчуття та аналізуючи важливі аналогії, я переконався, що бути українцем – це якби бути мешканцем Гордзєжки. Концепція  пошуку української частини Дрогобича в люблінському селі не задовольняла мене, і я залишився у глухому куті» – каже Пйотр. Проект «Українці» циклу «Дрогобицького триптиху» у селі Нагуєвичі вдалось реалізувати не без допомоги  важливих людей, котрі певним чином також є дотичними до Франка, а отже  і до української культури. Тож, проект експозиції «Франко. Українці. Дрогобицький триптих» був створений у співпраці з  Александрою Зінчук – літературознавчинею, поеткою, есеїсткою, головною редакторкою польського часопису Kultury Enter, головою Фонду Бережімо Спадщину – Артуром  Дерлікевичем та директором музею Івана Франка у Нагуєвичах – Богданом Лазораком.

Під час виставки «Дрогобицького триптиху. Українці» було представлено більше 150 портретів франкової родини, зображених у філософському баченні, у так званих химерних масках, у стилі притаманному лише Пйотру Луціану. Серед них –  чотири праці, написані акриловою фарбою на полотні: Франко- хлопчик, Франко-юнак, Франко-зрілий чоловік, Франко-старець. Таким чином художник намагається виміряти час чвертями в контексті однієї людини. Схожу концепцію свого полотна польський маляр показав в образах Ольги Франко. Ольга-дівчина. Ольга –молода жінка. Ольга-зріла жінка. Ольга – старенька.  Взагалі  Пйотр дуже характерно і тонко виділив жіночу частину своєї виставки, аргументуючи це тим, що саме Ольга Франко інтригує художника більше, аніж сам Франко.  Бо передусім жінки були невід’ємним елементом безперервної творчості самого Івана Яковича. Знаємо, що саме з Польщею Франка пов’язували дві великі любові, польки – Юзефа Дзвонковська та Целіна Журовська, а також мама Марія Кульчицька.

«Це чудова нагода зближення  українців та поляків. Місце, де ми можемо взаємно співпрацювати черпаючи від вас,  українців, багато натхнення. Можливо, це буде  перший і вдалий крок до того, щоб архіви, які тут існують відкривались та популяризувались, зміцнюючи співпрацю  різних міжнародних організацій.»- коментує  подію у Нагуєвичах Александра Зінчук.

Локацію для виставки обрали підземелля історико-культурного заповідника «Нагуєвичі.» А сам захід відбувся  з нагоди  вшанування 102 річниці від дня смерті Івана Франка. Під час  міжнародного з’їзду  архівісти, музейники та усі запрошені дискутували та розмовляли про важливість архівування, оцифровування та популяризації  спадщини Івана Франка.

«Я підготував виставку-подію спеціально для урочистої церемонії презентації посмертної маски Франка у Нагуєвичах. І не про людське око, а через невпинні роздуми про смерть та плинність. Світло повинно дозуватись дуже економно, бажано навіть, щоб це була соковита напівтемрява, яка поглинає глядача, оточує його власними думками та спогадами». – говорить про свій «Дрогобицький триптих. Українці» Пйотр Луціан.

Втім село Нагуєвичі уже не вперше стає творчою лабораторією та пошуком нових ідей. До прикладу вже другий рік поспіль тут відбувається симпозіум сучасного мистецтва, організований мистецькою платформою DroArt, куди з’їжджаться митці та мисткині  з цілою України та Польщі. Цього року третій симпозіум заплановано на осінь 2018. Тому наскільки  простір франкового села і власне сам Іван Якович стануть поштовхом та викликом для сучасних митців зможемо оцінити та побачити  згодом.

Єва Райська

Коментарі